СЕРГІЙ КВІТ – ДИСЕРТАЦІЮ ХОВАЮТЬ, АВТОРЕФЕРАТ ЖАХЛИВИЙ

Якщо вірити інтернет-джерелам, 19 грудня 2000 року Сергій Квіт на засіданні спеціалізованої вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка захищав дисертацію  на тему «Дмитро Донцов і “Літературно-Науковий Вістник” (“Вістник”) на тлі розвитку української літератури і журналістики 20-30-х років. Ідеологічні, естетичні та організаційні принципи“.

Ми спробували віднайти текст цієї дисертації і надати відповідну рецензію…

Протягом квітня – вересня 2020 року ми намагалися отримати рукопис дисертації Квіта С. М. Направили запити в університет, в УкрІНТЕІ, в Бібліотеку ім. Вернадського – жодного результату. Телефонували, але, кожного разу нам відмовляли з надуманих мотивів. Одначе, нам вдалося віднайти автореферат дисертації С. Квіта.

Загальне враження: просто жах!

Кидається в очі, що не обґрунтовано актуальність проведеного дослідження. Так, дисертантом зазначене наступне: 

«Актуальність обраної теми полягає, з одного боку, в її важливості для українського журналістикознавства та літературознавства, а з другого – з огляду на той факт, що в історії української журналістики вона досі систематично не розроблялася. Актуальність обраної теми пов’язана з методологічним значенням донцовської ідеологічної системи.

У дисертаційному дослідженні[1] з’ясовуються джерела світогляду Дмитра Донцова, еволюція його ідейних вподобань, вплив на інтелектуальне й суспільно-політичне життя та важливість, навіть нагальну необхідність застосування його ідеологічної доктрини для вирішення багатьох завдань, які стоять перед українською державою сьогодні».

Фактично, автором заявлено про те, що його тема важлива, а й відтак – і актуальна. Так можна написати про будь-яку тему. Але, за великим рахунком, геть зовсім, не показано й не розкрито актуальність та важливість дослідження для розвитку теорії і методології ані філології, ані журналістики.

У авторефераті зовсім відсутнє формулювання Об’єкту і Предмету дослідження, що є прямим порушенням вимог наказу Вищої атестаційної комісії від 20.03.2000 № 120 (цей документ був чинним на період захисту дисертації С. Квіта).

Фактично, як вбачається із тексту автореферату, не представлено, не розроблено і не обґрунтовано  методологічних засад проведеного дослідження. С. Квіт пише, що дисертація «ґрунтується передусім на фактологічному дослідженні першоджерел. Проте інтерпретація має не констатаційний, а науково-ідеологічний характер». 

У такому разі – дисертантом було поставлено під сумнів головний принцип будь–якого наукового дослідження – принцип об’єктивності. Оскільки, будь-яка ідеологія завжди є суб’єктивно орієнтованою. (У недалекому минулому «науковою ідеологією» вважався марксизм-ленінізм).

Сформульовано й мету, яка не відповідає формулі спеціальності «журналістика» та вимогам щодо формулювання переліку ключових завдань дослідження.

Давайте читати. С. Квіт пише:

«Мета і задачі дослідження. Постать Дмитра Донцова має притягальну силу. Вона неординарна і контраверсійна. Досі його бурхливій діяльності даються протилежні оцінки, від некритичної апологетики до однозначного заперечення. З початком ХХI століття Донцов інтригує, захоплює, залишається недостатньо осмисленим і зрозумілим. Ця праця має на меті дати науково обґрунтовану оцінку Дмитрові Донцову – громадському діячеві, ідеологу, есеїсту, редактору, видавцю – на тлі його доби, від початку ХХ століття до другої світової війни. Повоєнна еміграційна творчість розглядається лише у стосунку до вістниківства. Задачі дослідження включають у себе комплексне висвітлення донцовського феномену, згідно з різними етапами ідеологічної еволюції, різноманітними зацікавленнями і творчими проявами натури, також включення постаті Донцова у романтичну європейську ідеологічну та філософсько-інтерпретаційну традицію. Дмитро Донцов був ворогом статичності. Його приваблювали рух і динаміка. Його полемічний і пророчий дар, блискуча стилістика, іронічність, ерудиція і послідовність зрештою відіграли величезну роль у формуванні нормального українського мислення. Але за останні десятиліття в Україні та діаспорі багато що з донцовської спадщини було викривлено, втрачено і забуто. Дмитро Донцов був надзвичайно цікавою постаттю в історії української журналістики, літературознавства та суспільно-політичної думки. Про нього Євген Маланюк у “Книзі спостережень” сказав: “Часом аж страшно стає на саму думку: а що, якби отого “чорнявого студента” з Таврії забракло у нас на початку 20-х років ХХ століття?”[364]. Постать і писання Донцова викликали за його життя і викликають сьогодні багато суперечок, які точаться не так довкола його ідей, як довкола однозначної підтримки або однозначного заперечення на тлі повного незнання його теоретичної та публіцистичної спадщини. У наш час подібні чорно-білі підходи більше не можуть задовольняти нагальних вимог науки. Таким чином, метою дисертаційної роботи – є комплексне дослідження доктрини Дмитра Донцова в ідеологічній, політичній та естетичній площинах, насамперед в якості з’ясування центральної концепції такого важливого інтелектуального періодичного видання, яким був для своєї доби ЛНВ (“Вістник”), та виявлення її методологічного значення. До завдань цієї праці також відносимо представлення широкого інтелектуального і політичного контексту міжвоєнної доби, найбільш творчо продуктивної для Дмитра Донцова і всього вістниківського середовища».

Ви зрозуміли – де тут мета і де завдання? Я – ні.

Геть лише словоблуддя. З цього нудного тексту випливає, що метою дисертаційної роботи – є проведення певного «комплексного дослідження», але зовсім не вирішення якоїсь актуальної наукової проблеми. При цьому, зміст самої проблеми чітко не вказаний. Можливо, цієї проблеми просто не існує?

Поряд із цим, геть зовсім не показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

У дисертації не наведено відомостей про НДР, їхні реєстраційні номери та терміни виконання, в межах яких виконувалась дисертаційна робота С. Квіта.

Не розкрито роль автора у виконанні тих чи інших науково-дослідних робіт. А, отже, вказане у авторефераті не дає можливості підтвердити – чи був у дійсності сам автор дисертації відповідальним чи співвиконавцем будь-яких НДР, чи брав він участь у виконанні тієї чи іншої НДР, взагалі.

Найголовніше у будь-якій дисертації – її наукова новизна.

Так от, у авторефераті докторської дисертації С. Квіта наукової новизни… просто немає. У рубриці про новизну наведено лише певний текст (твір-презентація) про роль та окремі здобутки Донцова. Приміром, у розділі «Наукова новизна» присутнє таке твердження:

«Дисертаційне дослідження являє собою цільний ідеологічний портрет головного редактора ЛНВ (“Вістника”), оскільки, на наш погляд, саме політична ідеологія українського націоналізму є рушійною силою його бурхливої діяльності. У свою чергу, вона пов’язана з неоромантичною естетикою, має романтичне філософське підґрунтя. Донцовську естетику ми також розглядаємо як частину світу його ідей, тому ідеологічний портрет виходить за межі аналізу власне політичних поглядів».

Але, чи можна таку репрезентацію вважати науковою новизною?

Автор написав, що дисертаційна робота являє собою ідеологічний портрет певної особи. Але, чи є «написання» такого портрету науковим результатом, та ще й новим? Окрім того, наука не може ґрунтуватися на певній ідеології або окремих ідеологемах. Наука завжди об’єктивна.

Окрім того, описання побудоване за схемою: «дисертаційне дослідження являє собою…», тобто описується не результат, який отриманий дисертантом, а описується саме дослідження та його буцімто унікальність.

Надалі С. Квіт пише:

«До наукової новизни дисертації зокрема відносимо системне обґрунтування автором необхідності вживання терміну “вістниківці“…

Це добре, що автор намагається ввести в науковий обіг нове поняття. Але, чи є це переконливим проривним результатом, який претендує на фундаментальність?

Чи розкрито сутність і зміст цього поняття у роботі – у авторефераті такої дефініції – не наведено.

Чи можна цю сентенцію вважати результатом докторського рівня?

Відповідь очевидна – ні.

До речі, поняття «вістниківці» не прижилося, його вчені-журналістикознавці не використовують, а отже – С. Квіту присуджено докторський ступінь за результат, начебто щодо розвитку понятійно-категоріального апарату, який не витримав перевірку часом.

У авторефераті докторської дисертації С. Квіта вказано:

«З огляду на теперішню суспільно-політичну ситуацію в Україні, донцовські ідеї не втрачають свого методологічного значення. Вони актуальні в контексті сучасної геополітики, внутрішньої полі-тики, з погляду формування державної ідеології та українського інформаційного простору. Тому донцовська методологія представлена автором дисертації як комплексна герменевтична доктрина, що її можна практично застосовувати для осмислення різних політичних та естетичних явищ, пов’язаних з проблематикою сучасної України».

Ви щось зрозуміли з цих високопарних репрезентацій?

Яким же чином слід використовувати ідеї Д. Донцова для процвітання України?

Автор докторського дослідження обмежився лише пафосними гаслами, а, конкретики, у наведених словосполученнях– немає.

Наведена у авторефераті інформація про апробацію дослідження на конференціях не підтверджується списком відповідних публікацій.

Так, зокрема, С. Квіт стверджує, що він взяв участь у наукових конференціях:

 “Ідейно-теоретична спадщина Дмитра Донцова і сучасність” (Запоріжжя, 1993); “Націоналізм: історія, сучасність, перспективи” (Київ, 1995); “Національні дискурси” (Львів, 1999); “Сучасна інформаційна політика” (Київ, 1999); “Між модернізмом і постмодернізмом: новітні досягнення в українському мистецтві, філософії, літературознавстві” (Урбана-Шампейн, США, 1999)».

Але, у списку публікацій за темою дисертації Квітом С. наведено лише одні тези:

 «Тарас Шевченко як міф у творчості Дмитра Донцова // Ідейно-теоретична спадщина Дмитра Донцова і сучасність (матеріали наукової конференції). —  Запоріжжя (Просвіта), 1998. —  С.107-110».

 Участь С. Квіта у інших конференціях – жодним чином не підтверджена.

Поряд із цим, зі змісту автореферату видно, що не розкрито практичне значення доробку Квіта С. М. щодо розв’язання досліджуваної проблеми – ані у теоретичній, ані у методологічній, ані у інноваційній площині. Ось що пише С. Квіт:

«Практичне значення одержаних результатів має методологічний характер. У дисертаційному дослідженні розглядається сутність донцовської герменевтичної методології, а в останньому розділі також дається приклад її практичного застосування. Діяльність Дмитра Донцова позитивно відбилася на широті й глобальності українського національного мислення, одночасно заперечивши народницьку спрощеність та ліберальну маргінальність, скерувавши його в ракурс відповідальності за висловлене, так само, як і за зроблене. Автор “Націоналізму” (1926) справді вважав Слово зброєю. Можна провести відповідну аналогію з традиціями Тараса Шевченка, який на сторожі нації поставив Слово та Мартіна Гайдеггера, який вважав, що мова — дім буття і що мова мислить. Власне донцовську традицію можемо окреслити синтез свободи стилю і визначеності. Сьогодні, в умовах посилення різних спроб нівелювання і розмивання українського культурного контексту, вона набуває особливого значення — в якості теоретично-інтерпретаційного застосування в гуманітарних галузях та ідеологічно-прикладного в системі сучасного державного управління — з погляду концепції формування і послідовного відстоювання українських національних інтересів».

Це словоблуддя, нагадаю – спроба показати практичність отриманих результатів.

Слід зважати і на те, що зовсім не наведено дисертантом відомостей щодо впровадження результатів власних розробок і досліджень за темою дисертації із зазначенням назв організацій чи установ, в яких була ним здійснена реалізація власних здобутків. І, відповідно, не наведено формат їх впровадження та реквізитів відповідних документів на підтвердження.

Загальний висновок:

якщо судити з автореферату, докторська дисертація С. Квіта не є актуальною, значущою для науки і практики. Поряд із цим, за підсумками проведеного дослідження – не отримано нових наукових результатів та не створено практично значимих продуктів (підручників, посібників, каталогів тощо). Дисертація, фактично, являє собою набір ідеологем та гасел із приводу життя та творчості Д. Донцова, а також викладення окремих відомостей з його біографії. У той же час, ми продовжуємо наполегливо шукати текст дисертації С. Квіта, аби дати розгорнуту рецензію його, так званому, «доробку».

Василь САДОВИЙ


[1] До речі, вказане – це тавтологія, і автору, тобто, майбутньому і, певним чином, нинішньому, доктору філологічних наук слід більш професійніше використовувати такі словосполучення у своїх публікаціях та «Висновках НАЗЯВО».

Дисертація (від. лат. dissertatio – “роздум,  дослідження“) – наукова робота, дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня (доктора, кандидата наук) і прилюдно захищається здобувачем (дисертантом). Тобто, доктор філології С. Квіт репрезентує таке: «У дослідженні дослідження з’ясовуються …..».